вівторок, 5 вересня 2017 р.

Криниця

Ти нічого давно не писала,
Дні минали бліді та німі
У коморі ти душу сховала
Й стерегти наказала мені.

Говорила: «І так не погано!
Ну, навіщо мені ця "любов"?»
Ти сприймала її як оману
Й не хотіла поранитись знов.

«Бо немає її в цьому світі,
І не буде ніколи  того!»
Так неначе погасло все світло
І ніщо не запалить його.

***

Ти дізналась стару таємницю,
Перейшовши роки і віки,
І копати стала криницю
Десь на схилі стрімкої ріки...

Я дивився на тебе уважно,
На роботу твою клопітку:
Ти копала глибоко й поважно,
Як дитина копає в піску.

І хоч як працювала й старалась,
І часу вже немало  минуло
І давно ти  до дна вже  дісталась,
Та води у криниці не було.

Ти поранила руки і ноги,
Краплі крові всотала земля,
І не було для тебе підмоги,
Ти знесилена впала й злягла.

Потекли, мов струмки, твої сльози,
І наповнили бідну криницю,
Ти збагнула -  не будеш у змозі
Осягнути таку  таємницю.

Ти поранена сіла на схилі,
Хоч і вчили тебе не здаватись,
Та людина пізнати не в силі,
Бо за межі  не може дістатись.

А внизу все несе свої води
Повноводна  й бурхлива ріка,
Задивившись - забула негоди
І пізнати Себе ти змогла.

Ти собі будувала криницю,
Не пізнавши своєї мети:
Не хотіла ти з неї напитись,
Бо достатньо було води.

Ти не знала для чого копала,
І  чому заставляла себе,
Ти забула і знову шукала,
Те, що  завжди було твоє. 

субота, 15 квітня 2017 р.

Упанішада


Я знаю, що лежить за межами слів, Те що Реальне.
Я знаю, що стримує від занурення в нескінчений океан – останнє бажання Блаженства.
Я знаю того, хто Безпристрасний та Безстрашний.
Я знаю, що той, хто знає має піти, розчинитися.
«Я досягла?» «Чим я заслужила?» всі ці бажання-страхи чого вони варті?
Останнє бажання Того повинно піти.
Останній страх втратити себе мусить бути переможений усвідомленням,
Бажання і страх – нічого не варті там, куди слова не досягають.