Жива Вода

На коліна впасти, до джерела припасти.

Тепер нічим не заманите, не відволічете,

Мене від Нього й силою не відірвете,

Бо скуштувала я Води Живої.

***

Не зважаючи на ніщо, провадиш мене,

Не смію  скласти подяки Тобі,

Я торкнулася чогось неймовірного,

Боже, я недостойна й невірна.

Господи, бережи мир і спокій душі моєї

Господи, бережи мир і спокій душі моєї.

Прийди й заклади в мені оселю Свою.

Ти бачиш моє серце й знаєш мої наміри,

Провадь мене Твоєю стежкою.

Як відступлю з неї, то верни мене й прости,

Бо йду немов у пітьмі,  лише знаючи про світло.

Душа ж чує його й тому лине до нього,

А за нею рветься моє єство, бо що я без неї?

Порожня шкарлупка, глиняний посуд,

Ні до чого не придатний без неї.

Наповни мене Своєю благодаттю,

даруй мені Свою милість, а я віддам у стократ.

Якби ж лише знала, як віддячити Тобі?

Що миле Тобі? Чого б ти хотів від мене?

Серце моє з Тобою, душа моя горнеться до Тебе,

Розум же мій  неустанно слідує за цими двома.

Не з злобливого самолюбства прагну Твоєї благодаті,

Але з любові, о Господи, бо полюбила Тебе навіки.

Якби спитав хто за що? То й не знаю чи відповісти змогла.

За що можна полюбити Творця? Вже за саме Його існування.

Так і я полюбила Тебе, знаючи вже Твою мудрість,

Узрівши Твою велич,  й схилившись перед нею,

Збагачена Твоїми дарами благодаті, незбагненної милості,

Захоплена й прикута  навіки Твоєю нескінченою любов’ю.

Але найперше мій Господи, мій натхненний Творець,

Я полюбила Тебе, за те що Ти є…

А як є Ти, Господи, то є і я.  А без Тебе я що?

Ніщо я без Тебе, мій Боже,  без Тебе мене і нема…

Славіте Господа

Славіте Господа, добрий бо Він,

Незбагненна милість Його.

Славіте Господа, могутній бо Він,

Невичерпна сила Його.

Славіте Господа, великий бо Він,

Непізнанна мудрість Його.

Славіте Господа, вічний бо Він,

Неосяжна велич Його.

Славіте Господа, щедрий бо Він,

Нескінчене благо Його.

Славіте Господа,  справедливий бо Він,

І пречиста  любов Його.

Славіте Господа, досконалий бо він

І святеє ймення Його.

Славіте Господа, світло бо Він,

Найясніше проміння Його.

Славіте Господа, Володар бо Він,

Благодатне Царство Його.

Славіте Господа, істинний Він,

І безмежна слава Його.

Славіте Господа, істинний Він,

І навіки  слава Його.

Амінь.            

Мій любий Янголе небесний

Прекрасний Янголе небесний,

Хранителю відважний й вірний,

Палкий, натхненний і завзятий,

Смиренний, лагідний, покірний.

Любові жадібний та спраглий

Всього себе віддав служінню.

Як знову падаю я нагло,

Немає мір твому терпінню.

Не раз  від тебе відверталась

І знову гріх свій вибирала,

В темну безодню я спускалась,

Їм душу й тіло віддавала.

А скільки раз я піддавалась,

Не вірила, о, малодушна!

Тоді до мене повертався,

Твій погляд певний, незворушний.

У нім горить вогонь одвічний,

Що сяє тихо й неустанно,

І всю їх гордість й протиріччя,

Умить поборе невблаганно.

Мій любий Янголе небесний,

Прекрасний, вірний Херувиме!

Любові сутність безтілесну.

Впізнаю сюячу між ними…

Μεγάλυνον ψυχή μου

Серце моє здригається,

Кличеш мене по що?

Моя душа звільняється

Я  тепер вже ніхто.

Світання

У відчаї безмовнім ночі,

Ніхто не кличе вже на ймення,

І виплакані сірі очі,

Що не чекають вже знамення.

Як ми прийшли, ми просто жили,

Хотіли, прагнули, чекали –

Ми розгубили наші сили,

Себе на світ цей проміняли.

Твій страх лишень твоє бажання,

Відлуння, гомін потойбічний,

Тебе він кличе до єднання,

Любові голос  споконвічний.

Твій страх – то мрія незабутня,

Він кликав спраглий та жадав,
Щоб той що є в тобі  присутній
Додому шлях свій подолав.

Твій шепіт щирий – то молитва,

Твої вірші – то гімни славні,

Дивися ця епічна битва,

Тут точиться уже віддавна.

Скажи на що себе міняєш

Заплутавшись в страхах тілесних?

Під ними голову схиляєш,

І забуваєш про небесне.

Забудь себе й свої блукання,

Та пригадай, що ти не  тіло.

Поглянь займається світання,

Іди йому на зустріч сміло. 

Прощення

Є каяття,  нема прощення,

Рвуть спогади ослабле тіло,

Ти кличеш знов його на ймення,
Та все мов стихло й заніміло

Чому приходять знову й знов,

О Боже досить! Хто вони?

Я вже гадала  тут любов,

Та страх знов вирвався з пітьми.

Немов заїжджена платівка,

Що крутиться усе по колу,

Я знаю він лише верхівка,

Лише частина суходолу.

У помилках все потопає,

В жалю і марних сподіваннях,

Гарячий біль мов серце крає,

Й надія мов чиєсь знущання.

Перегоріли нерви струни

Перегоріли нерви струни,

Натягнуті вже до незмоги

Уражені високим струмом.

І де прохати допомоги?

Щось обірвалося навіки.

Мовчить і більше не лунає,

Там, де текли гарячі ріки,

Тепер їх крига накриває.

Десь там попереду чекали,

Любов і щастя небуденні.

Ми йшли із вірою й не знали,

Що намагання ці даремні.

Тепер, спинившись, бачиш поле,

Що вигоріло й почорніло,

Нещасне, бідне тіло й кволе

Уже до битви збайдужіле.

Бо знову ми її програли,

Хоч як ми вірили й старались.

Чи ми колись перемагали?

Чи лиш терпіли й захищались?

Як «я» ніщо, то в чім питання?

Постав тоді його на карту.

Всі наші пристрасті й бажання,

Чого тоді усе це варте?

Якщо світ тінь, чому тоді

Серед тіней усе блукаєш?

Як ціль поставив Ти собі,

То вже забув й не пам’ятаєш.

Скажи одне: як потечуть

У венах ріки й океани,

Коли ці стіни упадуть
Побачим все лиш як оману?

Не те хотіла запитати…

Та знає Він її бажання

Вона лише хотіла знати,

Коли припиняться страждання.

Ти не дивися там де сміх,

Й веселощі усе лунають.

Та й ті, котрі стороняться утіх,

Не всі вони дорогу знають.

Дивись на тих, котрі змогли

Не дивлячись на біль прощати,

Дивись на тих котрі ішли,

Радіти вміли і страждати. 

Немає пророка у своїй вітчизні

Немає пророка у своїй вітчизні,

Щоб ти не пізнав і хотів поділитись,

Не зможуть проте твої рідні і ближні,

Слова ці живі  в своє серце впустити.

Так вже повелось, не марнуй своїх сил,

Живи як і жив, та будь ким ти є,

І як би тебе  такий стан не гнітив,

У себе повір і рости головне.

Настане та мить, коли все, що твоє

Згорить у вогні, мов у битві епічній,

Цей світ у тобі і все, що тут є

Побачиш як гру нескінчену й одвічну.