Господи, бережи мир і спокій душі моєї.
Прийди й заклади в
мені оселю Свою.
Ти бачиш моє серце й
знаєш мої наміри,
Провадь мене Твоєю
стежкою.
Як відступлю з неї,
то верни мене й прости,
Бо йду немов у пітьмі, лише знаючи про світло.
Душа ж чує його й
тому лине до нього,
А за нею рветься моє
єство, бо що я без неї?
Порожня шкарлупка,
глиняний посуд,
Ні до чого не
придатний без неї.
Наповни мене Своєю
благодаттю,
даруй мені Свою
милість, а я віддам у стократ.
Якби ж лише знала, як
віддячити Тобі?
Що миле Тобі? Чого б
ти хотів від мене?
Серце моє з Тобою,
душа моя горнеться до Тебе,
Розум же мій неустанно слідує за цими двома.
Не з злобливого
самолюбства прагну Твоєї благодаті,
Але з любові, о
Господи, бо полюбила Тебе навіки.
Якби спитав хто за
що? То й не знаю чи відповісти змогла.
За що можна полюбити
Творця? Вже за саме Його існування.
Так і я полюбила
Тебе, знаючи вже Твою мудрість,
Узрівши Твою
велич, й схилившись перед нею,
Збагачена Твоїми
дарами благодаті, незбагненної милості,
Захоплена й
прикута навіки Твоєю нескінченою
любов’ю.
Але найперше мій
Господи, мій натхненний Творець,
Я полюбила Тебе, за
те що Ти є…
А як є Ти, Господи,
то є і я. А без Тебе я що?
Ніщо я без Тебе, мій
Боже, без Тебе мене і нема…
