Світання

У відчаї безмовнім ночі,

Ніхто не кличе вже на ймення,

І виплакані сірі очі,

Що не чекають вже знамення.

Як ми прийшли, ми просто жили,

Хотіли, прагнули, чекали –

Ми розгубили наші сили,

Себе на світ цей проміняли.

Твій страх лишень твоє бажання,

Відлуння, гомін потойбічний,

Тебе він кличе до єднання,

Любові голос  споконвічний.

Твій страх – то мрія незабутня,

Він кликав спраглий та жадав,
Щоб той що є в тобі  присутній
Додому шлях свій подолав.

Твій шепіт щирий – то молитва,

Твої вірші – то гімни славні,

Дивися ця епічна битва,

Тут точиться уже віддавна.

Скажи на що себе міняєш

Заплутавшись в страхах тілесних?

Під ними голову схиляєш,

І забуваєш про небесне.

Забудь себе й свої блукання,

Та пригадай, що ти не  тіло.

Поглянь займається світання,

Іди йому на зустріч сміло.