Перегоріли нерви струни

Перегоріли нерви струни,

Натягнуті вже до незмоги

Уражені високим струмом.

І де прохати допомоги?

Щось обірвалося навіки.

Мовчить і більше не лунає,

Там, де текли гарячі ріки,

Тепер їх крига накриває.

Десь там попереду чекали,

Любов і щастя небуденні.

Ми йшли із вірою й не знали,

Що намагання ці даремні.

Тепер, спинившись, бачиш поле,

Що вигоріло й почорніло,

Нещасне, бідне тіло й кволе

Уже до битви збайдужіле.

Бо знову ми її програли,

Хоч як ми вірили й старались.

Чи ми колись перемагали?

Чи лиш терпіли й захищались?

Як «я» ніщо, то в чім питання?

Постав тоді його на карту.

Всі наші пристрасті й бажання,

Чого тоді усе це варте?

Якщо світ тінь, чому тоді

Серед тіней усе блукаєш?

Як ціль поставив Ти собі,

То вже забув й не пам’ятаєш.

Скажи одне: як потечуть

У венах ріки й океани,

Коли ці стіни упадуть
Побачим все лиш як оману?

Не те хотіла запитати…

Та знає Він її бажання

Вона лише хотіла знати,

Коли припиняться страждання.

Ти не дивися там де сміх,

Й веселощі усе лунають.

Та й ті, котрі стороняться утіх,

Не всі вони дорогу знають.

Дивись на тих, котрі змогли

Не дивлячись на біль прощати,

Дивись на тих котрі ішли,

Радіти вміли і страждати.