Вони

Вони катували мене відчаєм,

Випробовували безпросвітністю.

Так, щоб забула ким я є,

Й вже не чула поклику вічності.

І душа моя переповнена,

Образами та стражданнями,

Невимовними й невгамовними

Не просила вже покаяння в них.

Та чи знати могли вічні сутності,

Чи були вони в тім безсилі:

Вгамувати чуття присутності.

На зеленім порожнім схилі.

У траві безтямно лежати,

Згорати в променях західних,

Вічної Його благодаті

Пити-впиватися  радісно.

І вже більше їх не питати,

Не шукати і не знаходити,

Те чого не здатні забрати ви,

Те, що було і завжди в тобі є.

Пригадаєш і прокидаєшся

Розмиваються, тануть стіни,

І коли ти вже намандруєшся

Станеш там собі разом з ними.

10-08-2013