Подивись, як затяглося небо

Подивись, як затяглося небо,

Сірі хмари блакить сховали,

Дні за днями ідуть мов в’язні,

Що любові й тепла не знали.

Хай би вітер здійнявся сильний,

Налетів і поніс далеко,

Всі жалі і страхи одвічні,

Й знову стало на серці легко.

Темно, сиро, пусто і зимно.

Заступили собою хмари,

Заховали світило світу,

Полишивши тіні примари.

Та говорять, що десь за ними,

Сонце в всій повноті сіяє,

А душа мов в імлу пірнула,

Поміж мороку все блукає…

Розступіться вже, розійдіться!

Дайте в небо мені злетіти!

Враз збагнула, що є тим сонцем,

Котре здатне світ освітити…