Мені шкода моєї радості,
Скажи, що стало з нею?
У безнастанній безвідрадності,
Зів’яли ніжні орхідеї...
Душа ширяла, там де зорі,
Впивалась і розкошувала.
Тепер сидить в пустій коморі,
Багач котрого обікрали.
Життя немов пекельна мука:
По колу відчай, біль, виснага
Шалена лють, чорна розпука,
Зневіра, ненависть, зневага.
Привиділась любов безмежна,
Як тінь, як марево – знущання.
І божевільна та залежна,
Від кіл одвічного страждання.
За нескінченими метаннями,
Гарячі сльози змінить тупість,
І за останніми розчаруваннями,
Настане втома і байдужість.
07-11-2014
Немає коментарів:
Дописати коментар