У чорнім відчаї не сяє світло,
Любові, віри і надії,
Тут зимно, пусто, непривітно,
Тут гинуть найсміліші мрії.
Що нам лишилося? Чекати.
В серці пітьми, на дні безодні,
Терпіти мовчки, не благати,
І сліз не лити більше жодних.
І всі твої «любов і щастя»,
Минулися мов і не було…
Якщо вдалось тобі щось вкрасти,
То вже в стократ їх повернули.
«Для чого?» – знати ще жадаєш,
Одвічне марне це питання,
Ти відповідь давно вже маєш –
Даремні щирі намагання.
Ти можеш впасти, можеш встати,
Іти і вірити в що другі
Змогли в тобі колись закласти,
Вони живуть й ти також будеш.
Душі пориви ті натхненні,
Вони тобі не знадобляться,
Згорять вони в вогні буденнім,
І схилиш голову у рабстві.
Ти маєш тіло тож вдягай,
Годуй його, шукай
розваги
Лиш ним живи, про інше не питай
Тоді здобудеш ти повагу.
А як відважний ти до боротьби,
Готовий й маєш серце чуйне,
Ти краще тихо там сиди,
Топчи зерно, мов гадину отруйну.
Немає коментарів:
Дописати коментар