Вони мені кричали «Відьма!»
Камінням кидали і били,
Брати мої і сестри рідні…
І я до них заговорила:
«Як ви засліплені в жадобі,
Не звинувачуйте в тім других.
Як топчете зерно у собі,
Приймете й ви колись наругу.
Все, що не ваше – вам загроза,
А ви би тільки їли й пили.
Ви загрубілі до незмоги,
Ви в тілі душу погубили.
Горить й у вас одвічна сила,
Нещасні, бідні іудеї,
Ви розіп’яли її й вбили
Тепер же молитесь на неї.»
Тікай, дитинко, від розправи,
Не нам з тобою їх судити.
Їм дали волю й дали право,
Самих себе навіть губити.
Моя ти дівчинко нещасна,
Для них ти відьма і блудниця.
Ми знов прийшли сюди дочасно
Безстрашна, мудра мандрівнице.
Немає коментарів:
Дописати коментар