Вони

Вони катували мене відчаєм,

Випробовували безпросвітністю.

Так, щоб забула ким я є,

Й вже не чула поклику вічності.

І душа моя переповнена,

Образами та стражданнями,

Невимовними й невгамовними

Не просила вже покаяння в них.

Та чи знати могли вічні сутності,

Чи були вони в тім безсилі:

Вгамувати чуття присутності.

На зеленім порожнім схилі.

У траві безтямно лежати,

Згорати в променях західних,

Вічної Його благодаті

Пити-впиватися  радісно.

І вже більше їх не питати,

Не шукати і не знаходити,

Те чого не здатні забрати ви,

Те, що було і завжди в тобі є.

Пригадаєш і прокидаєшся

Розмиваються, тануть стіни,

І коли ти вже намандруєшся

Станеш там собі разом з ними.

10-08-2013

Сльозами, відчаєм ти омиваєшся

Сльозами, відчаєм ти омиваєшся.

Як заболить тебе – тоді ти каєшся.

Смиренний зламаний, просиш спокути,

Як заженеш себе в глухого кута.

Висиш над прірвою, до дна вдивляєшся

«Чого прийшов сюди?» – тоді питаєшся.

Любові жадібний, вже не ховаєшся,

Припавши віддано, спрагло впиваєшся!..

24-07-2013

Viator

Тебе! Тебе! До тебе лину!
Не помічаю часу плину,
Застигла вічність у вікні,
Не усміхається мені.
Пиши, пиши в обхід напруги,
Народиш заново в потугах,
Себе самого, в цьому ж світі
Ти станеш спогадом і міфом,
Й прийдуть по тобі нові діти.
Іди, іди уже без мора,
Шлях проклади для віатора.

Втомився бідний мандрівник,
Ще володіти він не звик,
Не він, вона ним володіє,
Не плаче вже не і радіє,
Його вуста немов німіють.
Понад усе прагне одного:
Кого любив вернути того!

Та де він жив? В котрому світі?
Вже стали спогади тьмяніти,
Що він любив лиш пам’ятає,
Але кого – цього не знає.
Лиш пригадав: той був завзятий,
Лиху його не просто взяти,
Він спраглим був, палким, нестримним,
Себе карав, коли був винним….
То він ішов не знавши мора,
Шлях прокладав для віатора.

***
Любов моя, куди втікаєш?
Саму себе вже не втішаєш.
Вже не турбує, хто ти й де,
Зійшлось, злилось, з’єдналось все.
Себе віддавши, вже без мора,
Ступаєш шляхом віатора.
______
Móra –  лат.  затримка, зволікання, зупинка,
Viator – лат. подорожуючий, мандрівник.

17-07-2013

Любий мій, чи чуєш мене ти?

Любий мій, чи чуєш мене ти?

Кличеш мене, та не можу прийти.

Ти все, ти навколо ти поруч зі мною,

Та я не побачу, не буду з тобою…

І пити лиш тишу до дна…Вже сп’яніла,

Вона непорушна, глуха, й заніміла.

Пробудить лиш плюскіт хвиль невблаганних:

Де ми? Де вони? Хто вона безталанна?

Слова мов пісок прослизають крізь пальці,

Я бачу сліди на канві мов від п’яльців.

Мене вже нема, я лишилась без тіла,

Розтанула, щезла… глуха й заніміла.

Подай мені руку – перейду в інакшість,

Мене благодать вже пронизує наскрізь!

                                                           14-06-2013

Розтанеш, раптом розіллєшся

Розтанеш, раптом розіллєшся,

Впадеш, щоб руки простягнути:

«Коли до мене Ти вернешся,

Коли любові мною бути?»

Зі снів незгаданих фрагменти,

Чого боїшся, те зібрати,

Стихій бурхливих елементи,

Прокинутись, щоб пригадати.

«Моя кохана, що не чула

Цих слів палких уже віками,

Коли зі Мною ти зіллєшся,

Ти станеш всім, ти станеш Нами.»

Серед шляхів котрих немає,

В траві прокласти свою стежку.

«О, любий мій, я так чекала,

Тебе, Тебе! Любов безмежна!»

«Як уві сні почуєш голос,

Впіймавши час, спинивши думку,

Віддам тобі усе належне,

Спочинеш в тіні Мого смутку.»

«Моя любов розправить крила,

І серед тих думок чужинців,

Тебе, Тебе вона впізнає!

І вже не будем поодинці!..»

Прагну

Ви кажете «Прагну», але чого прагнете ви?

Шукаєте слави в людей, Бога забувши.

Ви шукаєте не Бога, а вдоволення лукавому.

Не збагнувши, чим є  ні перше, ні друге.

Над іншими піднестись бажаєте,  не розуміючи,

що не  щастя досягнете, а свого занепаду.

Бажання свої вдовольняєте й кажете «Щасливі»

А як не отримуєте , що хочете, то клянете.

Душу свою губите й   кажете «благословенні».

А на тих, хто душу зберіг говорите «нікчемні».

Які цілі ваші? Що прагне в вас досягти?

Що говорить в вас? Може Бог? Ні. Не досягнете.

Кажете «Істини прагну» та жадаєте ви

заснути сном глибоким й воліли б не прокидатись.

Що робите з тими, хто збудити вас хоче?

Вбиваєте й називаєте божевільними.

Так, вони в Божій волі, та не в вашій.

Кажете «блаженні». Та що є для вас блаженство?

Пусті слова в ваших вустах. Бо ви порожні.

Порожні й пусті ви зсередини й радієте.

Топчете в собі зерно й тому раді.

Чому тішитесь ви? Власній погибелі.

Берег Вічності

Прагну знов на берег Вічності,
Шелест її чути.
Купатись в любові та ніжності,
Безстрашною бути.

Не стань лише легковажною,
Піддавшись омані колліти.
Я прагну до вас переважно,
Щось інше не знаю воліти.

05-05-2013