Я цілу ніч не спала

Я цілу ніч не спала,

Знов плакала, благала:

«За що? Чому? Навіщо?» –

Лиш тиша лиховісна.

У грудях пустка тисне:

«Губила ненавмисне…»

Дар Твій змарнувала,

Цвіт білий розтоптала…

«О, Боже присягаюсь!

Спокутую і каюсь!»

Та де оте прощення,

Твоє благословення?

Подай же мені руку

Чи припини цю муку…

«Я пробудилась, вільна!...»

Виходить – божевільна…

Як сумніви катують,

Мур заново мурують,

Зневірою приходять,

До відчаю доводять...

Програла я ту битву,

Кінця котрій не видно,

Знов переміг лукавий.

Не сяє наша слава...

Позбудусь хай усього,

Не позбавляй одного –

Любові лиш Твоєї,

Бо я ніщо без неї…          

Вона надто багато плакала

Вона надто багато плакала,

Хоч приходив Я і втішав її.

Та вона Мене, мов не бачила,

І стражданням  тяглися дні.

Почуттями тяжкими уражена,

Нестерпними злими амурами,

Пішла   від усіх ображена,

Заховала себе за мурами.

Я приходив до неї заходом,

Розливаючи сяйвом ніжність,

І тоді, забуваючи хто вона,

Приходила до Мене у вічність.

Ми купались в любові, леліючи,

Світи в котрих жили б прегарно

Але  віри твердої не маючи

Мов сновида блукала марно.

Моя дівчинко, прокидайся,

Годі сном сумним Тобі спати,

Лиш Мені одному віддай себе,

Й разом будемо ми  мандрувати.           

                                    26-10-2014

                        

***

Биттям сердець гарячих атомів,

Холодним гордим мерехтінням зір,

Свій світ творив ти спрагло й жадібно

Себе пізнати в нім хотів.

24-10-2014

Я казала тобі: «Смерть пошли мені!»

Я казала тобі: «Смерть пошли мені!»

Ти почув і послав агонію в пітьмі.

Я прийшла сюди радісна й завзята,

А тепер вишу побита й  розіп’ята.

Лиш душу зберегти, хай життя віддати,

Хрест до кінця знести, повзти, тягти, конати.

Який страшний твій світ! А як він формувався –

Зі сліз, болю і бід, він кров’ю омивався.

За що? Чому?  Чого? – «То тільки гра вселенська.

Нема добра і зла, а є лише блаженство.»

Не бачу я того, а бачу лиш наругу,

Над серцем й почуттям, свідомості потугу.

Вона мов птаха та, вже крила поламала,

Розбила дзьоб у кров, роздерла груди й впала…

«Душа – вона жива, вона безсмертна й вічна.

Свідомість – то імла, ховає, що Незвичне.»

Свідомість – то імла? Та іншого не маю,

Хоч все своє життя я інше те шукаю…

Ненавиджу тебе! Може ти й величний,

Жорстокий сильний кат, що губить те, що «звичне».

Емоції, думки, знов стали насідати…

«Навчися тільки ти думками керувати.»

Тіло горить  вогнем, біль  уже нестерпний…

Ти відповідь даси  для чого вся ця жертва?

Чи чуєш ти мене? Свідомість мов у лихоманці

Нема терпіти сил... Ми світу цього бранці.

Конаємо усі, раби страху, не вільні,

Гниємо у тюрмі, без слів, мов божевільні…

«Де світло і любов, де віра і надія?»

Він чорним відчаєм прийшов –  здійснилась Її мрія.

20-10-2014

Він гострі ножі мені в серце встромив

Він гострі ножі мені в серце встромив,

Приходив в хмелю,  а казав, що любив.

Години пусті, роки не прожиті,

О Боже чому, волочусь ще по світі?

Не гояться рани, біль понад нестерпний,

Я й далі ходжу з ножами у серці.

«Зо що? Поможи…Я не маю вже сили!»

В агонії чорній Тебе я просила.

Ось думка одна, за нею вже друга:

«Нікчемна», «Дурна» – над душею наруга.

Шукаю людей: Тепла мені дайте!

Молю, поможіть, ножі витягайте.

Та бачу, що помочі годі шукати,

Зуби зціпивши ножі витягати…

О Боже всесильний! До Тебе звернула,

Та чорна пітьма мені в відповідь була.

Отак і живи, волочись ще по світі,

Мрії пусті, надії  розбиті.

Зів’яла ця квітка, хоч ще не розквітла,

А як же тягла голівку до світла!..

20-10-2014

Сьогодні випав сніг...

Сьогодні випав сніг...

Який прекрасний світ!

Я в тебе біля ніг,

Стелюсь мов білий цвіт…

Огорнутий теплом,

Пухкими пелеринами,

День пахне за вікном

Різдвом і мандаринами.

Як тріпотить душа!

Враз крилами змахнувши –

Злетіла в не-буття,

Додому повернувшись...

24.10.2014

Сяє світло ніжності

Сяє світло ніжності,

Хвилями б'ється об береги,

Океану Вічності,

Не лякайся ближче підійди.

Бачиш, вже світає,

Не бійся, що засліпить тебе.

Той по світу блукає,

Хто одвіку шукає Себе.

Граються в вітрилах,

Мов діти шалені вітри,

Не тримай їх силою

На вільную волю пусти.

Опускайте весла!

Нам додому рушати пора!

Прощавайте сестри,

Довго  поміж вами спала Я!

       

Збагни лиш одне: не розум холодний

Збагни лиш одне: не розум холодний,

Але серце палке здолає безодню.

Ту що з початку часів все творила

Жадала пізнати й Себе розділила.

Прірва між нами відтоді зростає,

Та любов пам’ята й дорогу шукає.

Ти силу забув, що  тебе сотворила,

Хоч Ти породив оцю саму силу.

03-10-2014

І стіни впадуть

І стіни впадуть, і засяє те вічне,

Що завжди зі мною, чуже та незвичне.

Спочатку не чуєш, не бачиш, не знаєш,

А далі нічого  окрім не шукаєш.

Відчай  сумний чи радісний сміх,

Праведність щира чи неправедний гріх,

Ти сам визначав між ними різницю

І цим  будував для себе  в’язницю.

Поглянь, подивись ці стіни уявні,

Зі сну пробудись і побачиш:  примарне

Розтане, мов сон і досягнеш безкарно

Вогню, що палив тебе неустанно,

Що  світ твій творив кожної миті,

А ти лиш тремтів мов билина на вітрі.

Чого ж ти боїшся? Безсмертя жадаєш?

Ти смертним не був, не є, і не станеш.

Ти Вічність, Ти був перш, ніж всесвіт постане

Бо ти є тим тлом на котрому зростає,

Зерно, що породжує цілі плеяди

Світів та часів для своєї розваги.

03-10-2014

Тиша. Пітьма. Ніч. Сама.

Тиша. Пітьма. Ніч. Сама.

Кличе мене й розпинає вона.

Чого ж ти  хочеш, що знов приходиш?

Без тіні жалю зі світу зводиш.

Слова мов рани, крають мов навпіл

І ліжко стало мов терну настил.

Чи ще  чекаю,  як сонце встане

Нею не буду, а ним стану

Відкрию серце, в безодню впаду,

У незбагнене піду й пропаду.

Провалля темне, пітьма привітна…

Її здолає любові  світло.

Променем гострим розріже груди

Випущу смуток. Той не розлюбить

Хто є притулок, блаженство вічне.

Горить  у серці турбота ніжна…

«Чого ти хочеш?» «Стати Тобою,

Навіки злитись, бути  Собою.»

03-10-2014