Він гострі ножі мені в серце встромив

Він гострі ножі мені в серце встромив,

Приходив в хмелю,  а казав, що любив.

Години пусті, роки не прожиті,

О Боже чому, волочусь ще по світі?

Не гояться рани, біль понад нестерпний,

Я й далі ходжу з ножами у серці.

«Зо що? Поможи…Я не маю вже сили!»

В агонії чорній Тебе я просила.

Ось думка одна, за нею вже друга:

«Нікчемна», «Дурна» – над душею наруга.

Шукаю людей: Тепла мені дайте!

Молю, поможіть, ножі витягайте.

Та бачу, що помочі годі шукати,

Зуби зціпивши ножі витягати…

О Боже всесильний! До Тебе звернула,

Та чорна пітьма мені в відповідь була.

Отак і живи, волочись ще по світі,

Мрії пусті, надії  розбиті.

Зів’яла ця квітка, хоч ще не розквітла,

А як же тягла голівку до світла!..

20-10-2014