І стіни впадуть, і засяє те вічне,
Що завжди зі мною, чуже та незвичне.
Спочатку не чуєш, не бачиш, не знаєш,
А далі нічого окрім не
шукаєш.
Відчай сумний чи радісний
сміх,
Праведність щира чи неправедний гріх,
Ти сам визначав між ними різницю
І цим будував для
себе в’язницю.
Поглянь, подивись ці стіни уявні,
Зі сну пробудись і побачиш: примарне
Розтане, мов сон і досягнеш безкарно
Вогню, що палив тебе неустанно,
Що світ твій творив
кожної миті,
А ти лиш тремтів мов билина на вітрі.
Чого ж ти боїшся? Безсмертя жадаєш?
Ти смертним не був, не є, і не станеш.
Ти Вічність, Ти був перш, ніж всесвіт постане
Бо ти є тим тлом на котрому зростає,
Зерно, що породжує цілі плеяди
Світів та часів для своєї розваги.
03-10-2014
Немає коментарів:
Дописати коментар