Хоч приходив Я і втішав її.
Та вона Мене, мов не бачила,
І стражданням тяглися
дні.
Почуттями тяжкими уражена,
Нестерпними злими амурами,
Пішла від усіх ображена,
Заховала себе за мурами.
Я приходив до неї заходом,
Розливаючи сяйвом ніжність,
І тоді, забуваючи хто вона,
Приходила до Мене у вічність.
Ми купались в любові, леліючи,
Світи в котрих жили б прегарно
Але віри твердої не
маючи
Мов сновида блукала марно.
Моя дівчинко, прокидайся,
Годі сном сумним Тобі спати,
Лиш Мені одному віддай себе,
Й разом
будемо ми мандрувати.
26-10-2014
Немає коментарів:
Дописати коментар